Нагоряни - маленьке село в Заліщицькому районі Тернопілля, розташоване над урвищем Джуринського каньойну. В селі розташована пам'ятка архітектури національного значення - Миколаївська церква XVII століття. Але цінителі прекрасного заїжджають до Нагорян зовсім не для того, щоб подивитися на церква. Мета інша: з Нагорян відкривається найкраща панорама містичного міста Червоногруд і Джуринського каньйону.
Красень Дністер в’ється змійкою між Буковиною і Тернопіллям, створюючи між ними природній кордон. В одному місці він вигинається майже на 360 градусів, утворюючи трикілометровий меандр, посеред якого лежать Заліщики – колишній польський курорт № 1, а сьогодні – просто райцентр Тернопільської області. Назва, скоріш за все, походить від проживання перших поселенців, які жили «за лісом». А можливо ї від «ліщини»: у Х – ХІ столітті по Дністру проходив важливий шлях між Галичем та Молдавією. А купці, начебто, відпочивали під заростями ліщини. Перші згадки про поселення відносяться до 1444 та 1469 років. Хоча за історичними дослідженнями, проведеними О.Туром, Заліщики вперше згадуються у 1340 році, як власність польського короля. Документ 1469 року свідчить, що поселення з’явилося, як виселок, на землях сусіднього села Добровляни, і мало назву Залісся, яка у XVI столітті трансформувалася у «Залісче». «Залищиками» поселення почало йменуватися після 1578 року.
Містичне місто, яке не сплутаєш з жодним іншим… Місце, в яке закохуєшся з першого погляду назавжди… Місце, в яке тягне постійно, незалежно від пори року і настрою… Це – Червоногород (або Червоногруд в польській транскрипції) мертве, але вічне місто, засноване невідомо коли і невідомо ким. Місто з невідомим до кінця минулим і ще більш розмитим майбутнім. Українські історики пов’язують урочище Червоне з давньоруським літописним містом Червен. Пов’язують гіпотетично, бо ніяких документальних підтверджень цьому немає. Земля незвичайного червоного кольору – єдина зачіпка для цієї версії. Польська версія походження назви не дуже відрізняється: «Червоний город» походить від багряного кольору землі, на якій розташоване місце.
У 1672 році пав Кам’янець – східний форпост Речі Посполитої. За ганебним для поляків Бучацьким миррм Поділля перейшло під владу Оттоманської Порти. Думка відвоювати Кам’янець у турків не покидала поляків з самого початку окупації. Вже наступного року з’являється ідея побудувати в найвіддаленішому південно-східному кутку Речі Посполитої фортецю. Ціль була зрозумілою: як мінімум, не давати туркам відчувати себе господарями у Кам’янці, а як максимум – повернути собі столицю Поділля. Спочатку на роль форпосту у боротьбі за Кам’янець претендував сусідній Жванець. Але він мав свої мінуси: замок знаходився не на березі Дністра, що ускладнювало б контроль над головною артерією краю. До того ж, Жванецька фортеця на той час вже була достатньо поруйнованою. З ідеєю щодо побудови фортеці на скелястому півострові у міжріччі Дністра і Збруча виступив коронний гетьман Станіслав Ян Яблоновський. Місце обрали майже ідеальне – звідси проглядається і Хотинська, і Жванецька фортеці, а поруч на Дністрі існував брід.
Назва міста іноді насторожує тих, хто вперше її чує. Не менше лякає вона і мешканців Чорткова, які навіть намагалися підняти питання про перейменування його на більш богоугодну назву – Богородичне. А дарма, нічого «диявольського» у назві цього подільського містечка немає: вважається, що вона походить від одного з перших власників Єжи Чартковського, який у 1522 році збудував тут перший дерев’яний замок. Хоча, і це лише здогадки: ще у 1427 році поселення згадується як Чартковіце, що було власністю Прадонтича і належало до Теребовлянського повіту. То ж таємницю назви ще належить розгадати майбутнім поколінням. А головне — «чортову» назву з лихвою компенсує величезна кількість храмів різних конфесій у місті. Тільки тих, що мають вік понад 100 років, в Чорткові — 8. А ще декілька зведених вже в часи незалежності. Та й цього чортківцям виявляється замало: церкви в місті продовжують будувати.
Перше десятиліття ХХ століття - золотий вік Австро-Угорської імперії. В усіх куточках монархії панує модерн і еклектика. Чортків - не виключення. Навколо історичного центру формуються цілі квартали одно-двох віллової забудови. До сьогоднішнього дня в Чорткові збереглося декілька десятків австро-угорських панських вілл початку ХХ століття, кожна з яких не схожа на іншу. Переважна їх більшість сконцентрувалася на вулицях Івана Франка, Росляка, Коцюбинського, Лесі Українки та інших довколишніх вулицях.
Розібравшись з найцікавішими християнськими святинями Чорткова - костелом св. Станіслава та двома дерев'яними церквами, перейдемо до святинь юдейських. Вважається, що перша синагога в Чорткові побудована у 1682-1686 роках за часів польського короля Яна Собєського, який прихильно ставався до євреїв. Нова" синагога в Чорткові
Чортків - унікальне місто. Тут - два костели, дві ратуші, дві синагоги, дві дерев'яні церкви. При чому, церкві не прості. Обидві - еталони народного дерев'яного зодчества Поділля і Карпат. Перша церква, Вознесенська, зовсім недалеко, по дорозі до залізничного вокзалу. Дерев’яна Вознесенська церква трохи молодша за свою посестру з лівого берегу Серета – Успенську (з якою ми пізніше такою познайомимося) і являє собою один із найбільш довершених творінь подільської школи народної архітектури. Храм постав у тодішньому передмісті Чорткова, Долішній Вигнанці, у 1717 році (за іншими даними – у 1738), хоча церква, зруйнована турками і татарами, стояла тут ще з 1630 року.
У найгарнішому місті Тернопільщини мусить бути найгарніша ратуша. У випадку з Чортковим так і є. Ба більше - у Чорткові - дві ратуші. Перша з них, стара ратуша, є унікальною для України завдяки дерев'яній фахверковій вежі. Ідея створити на початку ХХ століття подібний шедевр не була випадковою. На той час бургомістром Чорткова був Людвік Носс, який до того навчався фармакології у Швейцарії та Данії. Напевно, перебуваючи в цих країнах, Людвіку Носсу так сподобався стиль західноєвропейських міських будиночків із шпилястими верхами та дерев’яними балками, що він вирішив саме в цьому стилі спорудити міську ратушу із чотирикутною годинниковою вежею в Чорткові.
Домініканський костел в Чорткові - мій найулюбленіший римо-католицький храм на території Україні. Він, безумовно, є одним з найвеличніших костелів України, в який я закохався з першого погляду, побачивши його фото в старій книжці про замки і фортеці України. Костел Матері Божої, святого Розарія і святого Станіслава (саме таку повну назву має храм) вперше зведено у 1610 року для кляштора (монастиря) домініканців. Костел і сьогодні виглядає як оборонний, а в давні часи ще й був оточений високими оборонними мурами з баштами, залишки яких і досі збереглися з тильного боку храму. То ж під час численних нападів татар за храмовими мурами переховувалося місцеве населення.
