?

Log in

No account? Create an account
Червоногород

ternopillya


Невідома Тернопільщина. Замки Тернопілля


Previous Entry Share Next Entry
Колиндяни
andy_travelua wrote in ternopillya

Від Лосяча мандруємо далі у напрямку Чорткова. Минаємо село Давидківці. За ними - Колиндяни (Чортківський р-н, 1,9 тис. мешканців), що розташувалися на правому підвищеному березі Нічлави на перетині автодоріг: позаду Скала з Кам'янцем, прямо – до Чорткова, направо – до Гусятина, наліво – до Озерян та Борщова. Путівник «Замки і фортеці Західної України» Ореста Мацюка пише, що поблизу Колиндян розташовувалися два давньоруські городища - "Вали Великі" і "Вали Малі". Інший путівник, "Земля Тернопільська" розповідає, що одно з них добре збереглося і «може слугувати за приклад типового феодального замку на рівнинній місцевості». Перша документальна згадка про поселення датується 1661 роком. Відтоді і до початку ХІХ століття воно належало відомому роду Володійовських. Щоправда, тоді це були не які не Колиндяни. Містечко називалося Райгород. Таку назву воно носило принаймні до 1786 року. Назва «Колиндяни» з’явилася пізніше і походить від слова «коленда», що в перекладі з польської означає «коляда». У XVII столітті Володійовські звели в Райгороді оборонний замок. Щоправда, Вікіпедія приписує спорудженням замку яким-то шляхтичам Стаменським і датує його XV століттям. Як тоді виглядав замок, невідомо. До наших днів не збереглося жодного його зображення. Невідомо нічого й з його історії. Так само і його спорудження Володійовськими – гіпотетичне.

На початку ХІХ століття замок в Колиндянах перейшов до роду Альбіновських, від який його успадкував шляхтич Корнел Городиський. В той час твердиня вже лежала в руїнах. І не дивно, адже потреба в оборонних замках на той час вже відпала. Тому новий власник, облаштовуючи в замку свою резиденцію у 1840 році, перебудував замкові башти на павільйони, а між ними звів класицистичний двоповерховий палац.

Колишні замкові вежі стали справжньою окрасою нового палацового комплексу Городиських в Колиндянах. Двоповерховим шестигранним вежам надали трохи готичного вигляду і вкрили шатровим дахом, який більше нагадує пагоду. Башточки пом’якшували класи стичну суворість палац і, одночасно, додавали симетрії всьому комплексу.

Центральна, двоповерхова частина палацу - прямокутна у плані. Її парадний фасад прикрашає великий портик з чотирма колонами іонічного ордеру, які стоять на квадратних постаментах. Їх вінчає невисокий східчастий фронтон. Гостей зустрічала простора прихожа, яка переходила у хол. Парадні сходи вели на другий поверх, де розташовувалися квадратні зали-салони і їдальня. Їдальню прикрашали натюрморти голандських митців. І в салонах, і в їдальні хазяїв і гостей зігрівали каміни.

Фасад палацу з боку парку прикрашає великий центральний ризаліт з невисоким трикутним фронтоном. На другому поверсі знаходився великий балкон, який слугував оглядовою терасою. Зараз від нього залишилися елементи кріплення.

Палац з’єднується з вежами за допомогою галереєподібних переходів-флігелів. В них розмішувалися коридори, кухня і кімнати для гостей, а стіни були декоровані пілястрами і напівколонами. Над великими квадратними вікнами тягнеться аркадоподібний фриз.

В’їздом до палацового комплексу слугувала брама, що, ймовірно, залишилася від колишнього замку, на з протилежного боку на схилах Нічлави був розбитий нерегулярний ландшафтний парк.

Після смерті власника Корнела Городиського у 1898 році маєток успадкував його молодший син Людвіг, австрійський каштелян. Під час Першої світової війни палац був практично зруйнований. Людвіг Городиський почав його відбудову. При цьому деякі декоративні деталі відновлювати не стали. У міжвоєнний період в палаці розмістили кімнати для дітей працівників маєтку.

Як не дивно, палац пережив Другу світову. В радянські часи в ньому функціонував технікум, а останньою установою в стінах палацу була тракторна бригада. Зараз комплекс стоїть пусткою і поступово руйнується. Залишки мертвих тракторів та інших трактороподібних механізмів і сьогодні можна побачити поруч з палацом.

І трохи про околиці. Між Колиндянами і Заліссям знаходиться одна з найпопулярніших печер Тернопільшини - «Млинки».Довжина її ходів складає близько 15 кілометрів, а окремі зали досягають довжини 100 метрів. Цікво оглянути гроти Сюрприз і Центральний, зали Музичний, Корабель, Срібний дзвін, Сталагмітовий. Є Цар-дзвін і Дівоча галерея. Постійна температура в печері - 10 градусів, а її повний огляд займе 6 годин.


  • 1
а чого, гарний! жаль, що пустує

так...
пустує - це не виняток, це - системність...

Станом на початок 2010 року довжина печери Млинки добігає до відмітки 40 км.

шо то за скульптура?

  • 1