?

Log in

No account? Create an account
Червоногород

ternopillya


Невідома Тернопільщина. Замки Тернопілля


Previous Entry Share Next Entry
Монастирок
andy_travelua wrote in ternopillya
Монастирок – маленьке село в Борщівському районі (0,6 тис. мешканців) на березі Серету в 6 кілометрах від Більче-Золотого. За радянських часів воно носило назву Міжгір’я. Сюди немає нормальної дороги. Немає, напевне, і автобусного сполучення. Але попасти сюди хоча б раз в житті обов’язково треба. Це – одне з наймальовничіших місць Тернопілля наряду з Червоногрудом і збручанським каньйоном. Монастирок приваблює не лише печерним храмом, а й неймовірно красивими видами на долину Серету.
1L5ek.jpg
Охоронна табличка розповідає про печерний храм в монастирку, як давньоруський, заснований ще в IX століття нашої ери. Печера, в якій розташований храм, носить назву Язичеська. Непевне, язичники влаштували тут своє поганське капище, де відправляли обряди ще задовго до появи давньоруського монастиря.


aG4SB.jpg

У 1600 році власник Більче-Золотого Стефан Потоцький засновує у Монастирку Свято-Воздвиженський василіанський монастир. В середині XVII століття його руйнують козаки Б.Хмельницького, а в 1735 обитель відновлює брацлавський каштелян Ян Потоцький. пожертвувавши на його відродження 2000 польських злотих.
TO1il.jpg

Ще раніше на території монастиря існувала дерев’яна церква Успіння, яка згоріла у 1530 році. Храм горів і наприкінці XVII століття, а у наступному столітті був знову зруйнований, але вже землетрусом. Нова монастирська Хрестовоздвиженська церква, яку ми можемо бачити сьогодні, збудована Яном Потоцьким у 1772 році. Разом не нею постали келії кляштору і господарські приміщення: шпіхлер, воловня і ґуральня. У 1793 році цей монастир разом з іншими було скасовано австрійським урядом за борги. Церква стала парафіяльною. а господарські споруди передали в оренду приватним особам. Наприкінці XIX століття новий власник Більче-Золотого (і Монастирка) Леон Сапєга влаштував в Монастирку фільварк, для чого у 1876 році частково розібрав більшість мурованих споруд монастиря. Тоді ж розібрали і муровану браму перед північним фасадом кляштору. Сама церква була відновлена вже у 1980-х роках.
Bu2yr.jpg

HnWl2.jpg

Саме від неї і варто розпочати невелику прогулянку до скельного храму. До нього від монастирської церкви веде кальварія – хресна дорога, означена 12 хрестами. Сам храм розташований високо над Серетом (80 метрів над його рівнем) у печері Язичеська, яка має природне походження і утворилася шляхом вивітрювання вапняку.
LOeUF.jpgKZF9z.jpg

Розмір гроту складає 9,4 на 4,8 метрів. Природний вхід до печери знаходиться вглибині між кам’яними брилами. Зверху він накритий скельним навісом з великим виносом довжиною 6 метрів. Кам’яний навіс підтримують 3 опори з неотесаного каміння. Сьогоднішні кам’яні опори влаштовані наприкінці ХІХ століття Леоном Сапєгою замість первісних природних, як поруйнувалися від часу.
YCFeD.jpg

Грот, як і звичайний храм, умовно поділений на три частини: притвор, наву і вівтар. Вівтар так само, як і з звичайних церквах, звернений до сходу. Природна кам’яна стіна вівтаря вже первісно нагадувала іконостас із святим ліком. Його і сьогодні прикрашає зображення Ісуса «із закритими очима». Ікона символізує Христа, яких закрив свої очі, бо не міг дивитися на лиха, які творили люди. Кажуть, що перед іконою Господь відпускає навіть найтяжчі гріхи. За легендою, зображення Ісуса з’явилося ченцям у вигляді гри світла і тіні. Ікона, що ми можемо бачити сьогодні, намальована монахами фарбою поверх чудотворного зображення. Її відновлено у 2001 році.
kzSGq.jpg

Всередині храму все дуже просто, але охайно: ніші культового призначення, столики із скриньками для свічок, ікони, квіти.
AEjuX.jpg

Поруч з печерою побачимо загадковий камінь величезних розмірів. Ця вапнякова плита тримається на трьох кам’яних опорах і, скоріш за все, використовувалася, як жертовник. Про це свідчить видовбаний в ньому хрест і невеликий жолоб від нього, що, ймовірно, служив кровостоком. Тож, жертви сюди приносили живими… Навіть сьогодні під час дощу вода, яка попадає на камінь, стікає з нього червона, немов кров. Камінь-жертовник не завжди стояв тут, у XVII столітті його принесли до скельного храму монахи.
ag9n7.jpg
WViu3.jpg

Монастирок – це не лише диво-храм в печері. Краєвиди навколо храму – неймовірні! Каньйон Серету, вкритий густим лісом, справить неповторні враження на будь-кого.
Odfan.jpg


rq0y6.jpg

sH9aN.jpg

X57Op.jpg


  • 1
А ти шо думаєш, я не читав твоєї розповіді перед тим, як писав? Звідки ж я, по-твоєму, передирав? :)

ах ти .... ))) треба тебе в список крадіїв включити )))))

я так поняв що сонце заважало зняти такий ракур як я вислав ?

так, ми були вже близько 20 вечора, коли сонечко вже сідало

Дивлячись на фото, можно зробити висновок, що природа красивiше i цiкавiше нiж все iнше там.

Так, тільки на фото цього не видно. На ділі все набагато крутіше!

краєвиди просто прекрасні

так, тільки наяву все набагато цікаііше!

в печері колись і справді було язичницьке капище, щоправда камінь-жертовник червоніє через певний вид моху, що росте на ньому. с 9 століття в печері з"являються християнські монахи відлюдники. а про образ кажуть, що нова фарба з нього сходить і він лишається таким, як і багато років тому. а от столики, квіти і всьо решта з"явилися не так вже й давно - років з 5-7 тому. до того храм в гроті був занедбаним, хоча свічки люди ставили - просто на каміння та підлогу.
а нині в церкві, що неподалік, служить досить молодий батюшка. він, один з небагатьох, хто проводить обряди екзорцизму - виганяє диявола з людей. з ним якось навіть інтрев"ю в новинах робили, але обличчя закрили на його прохання.
отаке непросте місце - Монастирок.

так, дійсно цікаво, не знав цього.
дякую Вам за таку інформацію!

  • 1